Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

Біжить лисичка полем. Добігає до річки, аж дивиться – рак виліз з води на камінь та клешні точить, щоб гостріші були.

– Здоров був, раче! – каже йому лисичка. З тим днем, що сьогодні! Це ти, мабуть до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?

Поздоровкався рак та й каже:

– Я клешнями роблю те, що ти зубами; так треба, щоб гостріші були.

А лисичка тоді йому:

– Теперь я бачу, чого з тебе люди сміються, розказуючи, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити, коли на ногах зуби? Признайся, що таки правду люди говорять про тебе!

– Може, колись теє й правдою було, та тепер брехнею стало! Ось коли хочеш, то давай побіжим наввипередки. Я тобі ще на один скок уперед ходу дам. Біжим до тієї осички, що стоїть онде на узліссі.

– Як так, то й так, – каже лисиця.

Повернулась до лісу, стала на один скок уперед проти рака та й дожидає, коли той звелить бігти. А рак, учепившись клешнями за лисиччиного хвоста, підібгав усі вісім своїх ніг та й гукнув:

– Но!

От лисичка і подалась вподовж поля. Добігає до осики, повернулась, щоб подивитись, а де той рак чимчикує, аж чує позад себе:

– Та й забарилась ти, лисичко! Я вже й на осику лазив, усе визирав, чи скоро ти прибіжиш.

Дуже звивувалась лисичка, аж рота роззявила:

– Чи то ж видано! – каже.

І більш не сміялася з рака.

Своєрідним фольклорним жанром є скоромовка – жартівливий віршик або фраза, які дуже складно швидко вимовляти без належної практики. Скоромовки цікаві тим, що з першого разу їх узагалі важко вимовити. Гра в скоромовки полягає не тільки в тому, щоб дібрати важкі для вимови звукосполучення, а й у плутанині й постійній перестановці звуків: той, хто прагне швидко розповісти скоромовку, часто потрапляє в смішне становище, «спотикаючись» чи перекручуючи слова.

Цінність творів цього жанру полягає не в смисловому навантаженні, а в добиранні й розстановці слів, вимова яких вимагає певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної вимови, що підвищує культуру мовлення людини.

Босий хлопець сіно косить, Роса росить ноги босі. Бук бундючивсь перед дубом, Тряс над дубом бурим чубом. Дуб пригнув до чуба бука – Буде букові наука. Прийшов Прокіп, налляв окріп. Іде Гаврило –  ще не зварилось. Прийшов Денис –  налляв сім мис. Прийшов Тарас –  з’їв все нараз. Хитру сороку Спіймати морока, А на сорок сорок Сорок морок.

Анекдоти – невеличкі жартівливі оповідки – відгукуються на злободенні питання життя. Різні явища якого віднаходять негайний відгук в анекдотах. Ці твори не лише висміюють ті чи інші явища дійсності, представників різних верств суспільства, а й їдко засуджують брехунів, ледарів тощо.

– Куме, заходьте до хати, я вас таким узваром пригощу!

– Так у вас же собака такий злючий!

– Так отож…

– Хто винен?

– Невістка!

– Так її ж удома нема!

– А он її плахта висить!

У спекотний літній день велика родина, завантажена пледами, шезлонгами, кошиками з їжею й речами для купання, перетинає пляж у напрямку до автостоянки. За десять хвилин процесія вертається назад. Попереду йде батько родини й каже своєму маленькому сину:

– Ну а тепер, дитинко, покажи татові, де ти закопав ключики?!

Завдяки чому українці відомі у світі?

«Україна? Ух ти! А де це?» – нормальна реакція пересічного іноземця на слова «А я з України!». Однак більшість тих, хто знає про нашу державу або ж навіть відвідував її, згодна, що Україна відома у світі завдяки своїм традиціям та культурній спадщині.

Унікальним явищем в українській та світовій культурі є петриківський розпис. Виник він задовго до появи християнства й виконував захисну магічну функцію. Люди вірили, що в красі криється духовна сила, тому вікна та двері будинків і навіть одяг оздоблювали магічним орнаментом. Цю давню традицію орнаментації українці, зокрема запорізькі козаки, протягом сотень років широко використовували в побуті. Вона була особливо популярною в поселеннях південних районів Приазов’я й збереглася в старовинному козацькому селі Петриківка.

Завдяки самобутньому декоративному розпису, який привезли із собою перші поселенці в другій половині XVIII ст., Петриківка уславилася на весь світі. Місцеві жителі зводили світлі глиняні будинки, прикрашаючи їх кольоровою глиною, господині намагалися розписувати свої хати квітковими візерунками. Розмальовували стіни, піч, коминок, зовнішній фасад будинку – усе це складалося в єдиний художній ансамбль.

Свої шедеври мешканки села створювали за допомогою саморобних пензликів із котячої шерсті (так званих «кошачків»), паличок, обмотаних тканиною або просто пальцями. Для виготовлення фарб до соку рослин додавали яєчний жовток. Малюнки не були розраховані на довге життя. Раз на рік до Великодня всі настінні розписи змивали та наносили нові.

А чи знаєш ти, що…